Хто вбив Ярослава Галана?

“Шлях перемоги”

№ 9 (2547), 26.02.2003 р., С. 9

Леся Рупняк

Хто вбив Ярослава Галана?

Убивство письменника Ярослава Галана з самого початку було оплутане брехнею і недомовками. І хоча з різного роду публікацій усім було відомо, що криваву розправу вчинили Михайло Стахур та Іларій Лукашевич, сприймалося все це як добре розігране театральне дійство: якось занадто показово, переграно, хоча невиправдано жорстоко. Галану завдали одинадцять ударів сокирою, ніби спеціально, на показ, підтверджуючи, які жорстокі, психічно неврівноважені, та що там — просто позбавлені людського образу і подоби оті націоналісти. А потім — шквал масових репресій по Західній Україні.

Пригадую на початку 90-х років — я тоді ще працювала в газеті “За вільну Україну” — прийшов до мене в редакцію сивий літній чоловік. Відрекомендувався як ветеран національно-визвольних змагань, розповів, де, з ким і коли воював, але прізвища свого не назвав (старше покоління, навчене гірким досвідом большевицької історії, ще довго дотримувалося конспірації), зате повідомив про мету своїх відвідин:

— Я, — каже, — прийшов не лише від себе, а від усіх “бандерівців”, щоб з усією відповідальністю заявити: ми Галана не вбивали! Не було такого наказу. І потреби такої не було. Особисто я не є захоплений Галаном, бо він писав плюгавства проти папи, а я — чоловік віруючий. Але в усьому мусить бути правда! Народ має право знати правду.

В архіві моєї пам’яті з цього приводу є й інша історія. Наприкінці 80-х до Львова приїздив знаменитий ЕКО — Едвард Козак, сатирик, який у своєму “Лисі Микиті” давав совєтам таки добрячого прочухана. Було це напередодні і в часі Другої світової війни. І пан Козак, на жаль, нині вже покійний, з приємністю і ностальгією згадував ті часи. Він розповідав, що у Львові існувала така особлива атмосфера, що інтелігенція вважала нижче своєї гідності переносити політичні суперечності чи навіть антагонізм у площину особистих стосунків. Творчі люди зналися між собою, часто здибалися в кав’ярнях, сиділи за одним столом, розмовляли, не без того, що й сперечалися, і часом ті суперечки були навіть дуже гострими, але все це — без образ, без особистої ненависті. Всі “дуелі” і “помсти” відбувалися на інтелектуальному рівні: на шпальтах газет чи журналів, у полум’яних промовах, дошкульних епіграмах, сатирі і просто жартах. “Але щоб таке…, — здається дотепер чую голос, — даруйте, але щось та історія мені не смакує: занадто вже гладко .зліплена”.

Трудно було вибудувати в стрункий логічний ряд й інші факти. Наприклад, про віддане полум’яне серце публіциста владі, яка кинула до катівень і знищила його Анничку, яку те серце так любило…

Спробу поставити крапку в цій історії зробили автори книжки “Убивство на замовлення. Хто ж організував убивство Ярослава Галана?”. і Це незалежне розслідування кандидатів юридичних наук, професорів киянина Олександра Бантишева та ужгородця Арзена Ухаля, які 90 відсотків обсягу книги відвели матеріалам попереднього і судового слідства, більшість з яких публікується вперше. Матеріали подаються мовою оригіналу, тобто російською. З допомогою коротких ремарок до карних справ автори доводять, що слідство було необ’єктивним, сфальсифікованим, є чимало розбіжностей у показах. Зокрема, свідки впізнавали підозрюваних у вбивстві за світлинами, а не очно. Відбитків пальців, які могли залишитися на топорищі або телефонному апараті, навіть не намагалися виявити. Привертає увагу і більш ніж дивна мова підсудних: львівські хлопці-патріоти чомусь заговорили цитатами з “Правди” та ще й з доброго дива почали ганьбити націоналістів, греко-католицьку церкву, Ватикан. Тому правдоподібним виглядає висновок авторів, що затримані не давали свідчень стосовно факту вбивства, а просто підписували протоколи, їх могли залякати або обдурити обіцянками.

Таким чином, згідно з версією авторів, убивство Ярослава Галана найімовірніше, було сплановане і здійснене відповідними службами МДБ, а виконали його “бійці” спеціального підрозділу, які увійшли в довір’я до Га-лана. Отже, студентові Іларію Лукашевичу, якого органи МДБ схопили через три дні після злочину, і учасникові оунівського підпілля Михайлові Стахуру, який попався їм в лабети 9 липня 1951 року, заздалегідь було відведено роль жертовних козлів.

Ця версія виглядає правдоподібною ще й тому, що саме в той період смерть Ярослава Галана нікому не була такою вигідною, як большевикам.

Найперше вона була формальним приводом для репресій проти населення, яке морально ще не було ні таким заляканим, ні таким зломленим, як на Сході України, що негайно й було зроблено. Хлопців засудили до смертної кари. До речі, всупереч чинному законодавству, оскільки смертна кара на той час у Радянському Союзі була заборонена.

Очевидно, на часі була розправа із самим Ярославом Галаном. Адже з яскравої і послушної маріонетки пін рантом перетворився в, хай може ще й не дуже сміливого, бунтаря. Почав публічно принижувати устої комунізму — насильницьке зросійщення у Львові, свавілля радянських чиновників. У доповідній записці літературного критика М. Пархоменка в ЦК КП(б)У читаємо: “Ярослав Галан — талановитий публіцист, у минулому прогресивний письменник… Але заражений західноєвропейським буржуазним “духом” “Радянських людей поважає мало”.

“Делікатний” тиск з боку влади не зупинив письменника. Не допомогло й звільнення його з посади кореспондента газети “Радянська Україна”. У листі до артистки Ніни Камінської письменник пише: “Уже багато років у мене не було такої біди, як тепер. Щоб переконатися у цьому, досить подивитися, як злиденно одягнена ходить моя Марія (друга дружина письменника, — авт.). А втім, багатством лише дурні пишаються, а Ви мене, сподіваюся, до дурнів не зараховуєте”. Втім, перші зерна недовіри радянської влади до її “трибуна” зародилися значно раніше, ще тоді, коли він посмів написати кілька звернень до прокурорів СРСР, України з вимогою випустити невинну дружину з тюрми. Однак органи МДБ знищили Анничку, як польську шпигунку, 1937 року в Харкові, де вона навчалася.

Залишалося одне: знищити письменника фізично. Чи можемо ми довіряти фактам, наведеним у книзі? Очевидно, для цього є підстави: Олександр Бантишев — професор кафедри кримінального права і кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, Арзен Ухаль — декан Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права, генерал-майор у відставці (кілька десятиліть віддав роботі в КДБ, СБУ).